Сторінка практичного психолога
Знижуємо тривожність та долаємо страхи
Консультація для педагогів
Профілактика тривожного стану полягає у правильній екології життя- дотримання режимів сну то відпочинку; збалансоване харчування; розуміння своїх обмежень при фізичних та психічних навантаженнях; здатність вчасно зупинитися у прагненні до досягнень, дотримання балансу між активним та пасивним відпочинком – часто люди намагаються відпочити, вживаючи алкоголь та інші психоактивні речовини, що лише посилює ситуацію. Якщо ви виявили у собі прояви, невпевненості, надмірних побоювань, безпричинного підвищення тиску, безсоння, нав’язливі думки щодо свого майбутнього чи майбутнього близьких вам людей, емоційні перепади, труднощі з диханням, тремор чи навпаки м’язові спазми тоді потрібно звернутися до психіатра.
Тривога – це почуття страху, занепокоєння. Вона є звичною реакцією на стрес. Лікарі зазвичай призначають медикаментозне лікування – антидепресанти та заспокійливі засоби. Водночас існують природні методи, які можуть знизити тривожність. Вони ґрунтуються на зміні способу життя та введенні нових звичок. Регулярні фізичні вправи можуть покращити ваше здоров’я. Якщо ви тільки починаєте займатися спортом, вам підійде пілатес та йога, біг. Обмежити вживання алкоголю. Алкоголь погіршує здатність організму засинати, що згубно впливає на якість сну. А сон є корисним у боротьбі з тривогою. Кинути курити. Обмежити вживання кофеїну. Повноцінно відпочивати вночі. Медитація. Збалансоване харчування. Вправи на глибоке дихання. Ромашковий чай. Влаштуйте прибирання: якщо навести лад вдома або на робочому місці, це допоможе навести лад в голові. Запитайте себе «Що найгірше може статися?» Дайте відповідь. Прийміть ванну, нехай ваше тіло і м’язи відпочинуть у теплій воді. Пробачте себе за те, що не передбачили або не уникнули проблеми. Вам і так важко, не варто тиснути себе почуттям провини. Влаштуйте діджитал-детокс. Відпочиньте від новин і серфінгу соціальними мережами. Якщо вас турбує якась помилка, напишіть план дій із трьох пунктів, як не допустити її повторення в майбутньому. Запитайте себе, наскільки важкою є ваша ситуація. Може, все не так катастрофічно і ви надміру драматизуєте – переживання властиві людині, але вам напевно важко буде впиватися занадто довго. Припиніть порівнювати себе виключно з успішними людьми – надмірне захоплення такими думками може негативно вплинути на самооцінку та відчуття спокою. Попросіть кого-небудь розповісти вам про те через що вони нервували в минулому, вислухайте чужі проблеми. Дозвольте собі зайнятися чим-небудь, що не викликає у вас відчуття стресу, приносить задоволення. Відпочиньте в цій бухті спокою, а тоді повертайтеся до справи. Прогуляйтеся – провітрити голову ніколи не завадить. Уявіть, що ситуація, з якою ви зіткнулися, сталася давним – давно. Чи будете ви переживати так само сильно через півроку? Якщо ви акцентуєте увагу на негативі, спробуєте уявити найбільш сприятливий вихід із ситуації. Запишіть у блокноті три речі, про які ви турбувалися в минулому і які не справдилися. Повторюйте про себе тривожну думку, поки не стане нудно. Може знадобитися 20 хвилин, але це «лікування нудьгою» вбиває занепокоєння. Не дозволяйте неспокою заважати вам жити. Слухайте музику. Дайте собі час. Подивіться щось смішне. Пожуйте гумку. Заохочуйте себе.
Важливо розуміти, що тривога та страхи можна лікувати навіть у самих важких випадках. Хоча тривожність не зникає повністю, людина може навчитися успішно справлятися з нею та жити щасливим і здоровим життям.
Що робити, коли в дітей істерики в ЗДО
Рекомендації для вихователів
Дитячі капризи та істерики виникають навіть у найспокійніших дітей, адже це неминуче для нормального розвитку хлопчиків й дівчаток. Діти гніваються, проявляють свій характер та внутрішнє «я». Це трапляється в переломні моменти дорослішання, зміни психіки та формування особистості. Які фрази допоможуть швидко заспокоїти малюка?
- «Я люблю тебе! Тихіше, усе гаразд». Цю фразу на вушко повторюйте малюкові кілька разів і зберігайте спокій. Поступово дитина заспокоїться, якщо її обійняти та ніжно приголубити.
- «Ой дивись, хто там є…. киця, пташка, машина тощо) Такий заклик здатен відволікати дитину та перевести увагу на інше.
- «Я розумію, що ти зараз нервуєш, гніваєшся, то спробуй вимовити словами. Що саме тебе хвилює?».
- «А хто це кричить? Зайчик маленький розхвилювався?».Ставте подібні запитання малюкові, аби відволікти та «забалакати» його.
- «Тихіше, тихіше, кіт на даху, а кошенята – шкереберть!» Майже завжди цікаві приказки, міні-історії, що подобаються саме вашій дитині, можуть переключити її увагу та заспокоїти.
- «У тебе на плечах сидить і плаче маленька «капризулька», давай її разом проженемо вона тобі заважає! Ти згоден?». Ефект несподіванки – казковий та чарівний вигаданий герой, через якого буцімто з?явилися сльози. Це подобається й зацікавлює, бо уявлене та реальне у віці 3-6 років переміщується в дитячій свідомості та сприймається дітьми майже однаково, як справжнє.
- «Ти уяви, які великі слізки. А ти уявляєш, якщо їх пофарбувати в різні кольори, то твориться капітошка! А він радісний та завжди посміхається. Давай ти посміхнешся!» Це речення здатне викликати посмішку в дитини та поліпшити настрій. Спробуйте, але за умови, якщо ви самі посміхатиметеся та зможете не гніватися під час дитячої істерики.
- «А я теж була маленькою та плакала через дрібниці. Показати як?» Удавайте ніби плачете, затуляйте руками обличчя. Це звісно маніпулятивний хід, але дієвий, його слід використовувати дуже рідко»
- «Ой, ой, ой як мені боляче!» Ця фраза змусить дитину замислитися: «Що трапилася ?» , та викличе співчуття до мами, але краще її використовувати, коли взагалі нічого не допомагає, а ви перебуваєте в натовпі.
- «Подивись зайченятко теж плаче. Пожаліємо його!» Стане в пригоді, коли є іграшка. Така фраза викличе у дитини зацікавленість змусить співчувати іграшці, що також чомусь сумує.
- « Ну заспокойся. Ось візьми водички!» Це спрацьовує не лише як слова, але і як дія, ковтки води допомагають заспокоїтись.
- «Я прийшов тебе заспокоїти! Хто тут плаче?» Візьміть іграшку, сховайтеся за нею і зробіть так, ніби це лялька або ведмедик говорять. На такий імпровізований спектакль відреагують будь-які діти.
- «Такі гарненькі оченята не повинні бути вологими!» пригорніть дитину до себе. Присядьте так, щоб ваші та її очі опинилися на одному рівні. Вона вмить припинить кричати.
- «А у мене є щось цікаве в кишені. Я можу тобі показати, але для цього слід заспокоїтися». Неможна говорити неправду дитині, тому ця фраза стане в пригоді, якщо дійсно є іграшка чи камінчик, сувенір, цукерка тощо.
- «Я - Марія Петрівна. Зараз ми збираємось на вулицю, усі діти вже заспокоїлись, чекаємо на Павлика». Таке твердження змушує малюка заспокоїтись, бо він не піде з іншими дітками.
- «Я нічого не чую. Коли ти так сильно кричиш, то мої вушка лякаються та припиняють взагалі будь-що чути». Це одна з незвичних чарівних фраз, можна навіть показати на вуха, мовляв, нічого не чую.
Отже дитячі істерики – норма. Хвилюватися немає про що . Нехай дитина випускає «пар». Сльози знімають напругу та приносить заспокоєння. Якщо ж у дитини існують такі симптоми:
- щоразу під час істерики б’є себе або інших;
- блідне, затримує дихання, закочує очі;
- як би не заспокоювали, плач триває не менше півгодини;
- істерики по кілька разів щодня.
В таких випадках краще дитину показати психологу або неврологу.
Підготувала Галина Веремчук, практичний психолог
Як навчити дітей безпечної поведінки без обмежень та залякувань
Шановні батьки
Що трапиться, якщо заборон і залякувань буде забагато? Ви втратите свій авторитет. Дитина ігноруватиме ваші правила, адже на практиці із часом переконається, що деякі з небезпек малоймовірні. Дитина приймете, що ви говорите, але виросте із переконаннями, що у світі її всюди підстерігатимуть смертельні небезпеки. Тож у прагненні убезпечити дитину від усього, не передайте куті меду. Усі діти - дослідники. Вони бачать довкола чимало можливостей для цікавих пригод. Ми ж, дорослі, хвилюємось через потенційну небезпеку, на які діти можуть наразитися в побуті, на дорозі й навіть у пісочниці. Скористайтеся порадами, щоб навчити дітей безпечної поведінки. І це дасть змогу звести до мінімуму ймовірні загрози.
Почніть із себе
Навчіть дитину відрізняти безпечні ситуації від небезпечних і перегляньте свої заборони. Якщо ваших «Ні», «Не можна», «Забороняю» буде надто багато, дитина ігноруватиме їх, не розбираючи. Підкріплюйте свої правила діями: так само не переходьте дорогу на червоне світло, не нехтуйте безпекою в побуті чи авто тощо.
Підкріплюйте слова ілюстраціями
Знайдіть в інтернеті або книжках картинки із зображеннями дітей, що порушують правила безпеки. Розгляньте їх і обговоріть з дитиною, що не так, як зробити правильно. Запропонуйте дитині самостійно сформулювати правило.
Хваліть і заохочуйте дитину
Коли дитина без нагадувань діє правильно з погляду власної безпеки, акцентуйте на цьому увагу. Скажіть: « Я звернула увагу, що ти поглянув наліво, потім – на право, перш ніж перейти дорогу. Молодець!»
Спонукайте дитину обмірковувати свої дії
Коли вважаєте ситуацію небезпечною, замість того, щоб описувати жахливі наслідки, ліпше поцікавтеся в неї, як слід діяти, щоб уникнути загрози. Тобто замість «Тут слизько – ти впадеш» запитайте:»Як пройти тут, щоб не послизнутись?». Нехай дитина висловить свою думку, а ви за потреби її під корегуйте.
Пояснюйте, у чому небезпека
Фраза на кшталт «Не роби цього, бо це – небезпечно» для дитини не більше, ніж просто слова. Тому будь-які заборони чи обмеження обов’язково обґрунтуйте. Наприклад: «Тут небезпечно переходити дорогу, тому що водій, що виїжджає з-за рогу, може тебе не помітити».
Обговорюйте з дитиною ваші почуття
Якщо дитина опирається правилам, озвучте її почуття: «Я розумію, що тобі нудно й ти хочеш гратися поряд зі мною». При цьому опишіть, що відчуваєте ви самі: «Так я боюся, що ти можеш обпектися поряд із гарячою плитою».
Дотримуйтесь правила «одного попередження»
Коли бачите, що поведінка дитини може бути небезпечною, зробіть їй зауваження, попередьте про небезпеку. Якщо це не подіє, вдайтеся до суворих заходів – забороніть продовжувати ту чи ту справу. Але обов’язково обґрунтуйте свої дії й нагадайте про попередження.
Використовуйте ігровий компонент
Для того щоб закріпити різні правила, залучайте до сюжетно-рольових ігор. Розігруйте ситуації, у яких вона має вигадати безпечний простір. Гра стане в пригоді й тоді, коли певна ситуація виникла в реальному житті. Наприклад, ідучи з маленьким «поспішайком» вздовж проїжджої частини, пограйте в гру «Рухайся – завмри!»
Будьте послідовними
Домовтеся з усіма членами родини транслювати дитині ті самі правила. Не допускайте, щоб із мамою вона боялася навіть глянути в бік високої гірки, а на прогулянці з татом – спускалася з неї вниз головою. Якщо ця гірка для три річки ще зависока, просто оминайте її.
Недитячі запитання: як говорити з дитиною про війну та її наслідки
Ситуація
« Мамо, а чому говорять, що Сашко – переселенець?» - запитує п’ятирічний Андрій, йдучи з мамою із дитячого садка. Як відповісти дитині на це та інші запитання, що стосується війни та воєнних дій? Наскільки детальну інформацію надати?
Роз’яснення
Коли дитина ставить запитання про війну або просить розтлумачити значення незрозумілих їй понять, як-от «переселенець», важливо надавати їй чесну та вичерпну відповідь. Так, дитина не «гратиметься» ними й не вживатиме тоді, коли це недоречно.
Немає сенсу, та й неможливо, повністю ізолювати дитину від інформації про війну. Адже якщо дитина не отримує відповіді на своє запитання у значущого дорослого, вона знайде її деінде: почує по телевізору, на вулиці, у розмові сторонніх людей. Тож якщо дитина запитує про значення, наприклад, слова «переселенець», дорослий має зрозумілими словами пояснити їй, що існують люди, які шукають прилисток, оскільки через війну вони втратили житло чи у їхньому місті стало небезпечно.
Мама може, приміром, відповісти так:»Скажи, а де ти почув це слово? Як гадаєш, що воно означає? Через війну багато людей не може залишатися у своїх домівках, бо наразі там дуже небезпечно або неможливо нормально жити: немає опалення, світла й навіть їжі та води. Тому люди змушені шукати нове місце для життя, тобто переселитися. І переселенцем називають людину, яка приїхала до іншого міста чи села, бо там, де вона мешкала раніше, стало неможливо жити. Інколи переселенці не могли взяти з собою хоча б якісь речі. Сьогодні я запитала виховательку, чого потребує сім’я Сашка. І завтра принесу для його мами куртку та кросівки. Гадаю, ти міг би вибрати кілька іграшок і подарувати Сашкові. Так ти допоможеш йому призвичаїтися на новому місці. А щоб Сашкові було легше потоваришувати з тобою й іншими дітьми у групі, усміхнися йому або поцікався, чи потрібно йому щось іще». Також мамі доцільно запропонувати синові кілька варіантів взаємодії з дитиною-переселенцем. Тоді синові буде простіше поводитися у такій ситуації.
Для того щоб грамотно й обережно пояснювати дитині складні, дорослі теми, які її цікавлять, необхідно дотримувати чотирьох правил: бути чесним, говорити спокійно, давати мінімум інформації, використовувати зрозумілі дитині слова. Якщо дотримуватимете їх, зможете задовольнити пізнавальний інтерес дитини й вибудувати з нею довірливі взаємини. Можливо, перші кілька разів ви ніяковітимете чи вам буде складно підібрати правильні слова, та віримо, все вдасться.
Дитина з агресивною поведінкою: як реагувати та взаємодіяти
Коли говорять, що дитина раннього чи дошкільного віку агресивна, здебільшого йдеться про те, що агресія є її звичною реакцією на перешкоди, подразники, незадоволення потреб тощо.
Цю агресію дитина спрямовує на оточення або на себе – аутоагресія.
Перш ніж детальніше вникнути у суть проблеми, розмежуємо поняття «агресія», «агресивність» та «агресивна поведінка». Адже часто їх вживають, неправильно або підміняють.
Агресія – це насамперед реакція на блокування потреб. Вона інстинктивна й притаманна всім людям. Агресія активується тоді, коли людина не враховує чинники ризику, не може задовольнити свої потреби, зокрема вікові. Тож не потрібно ставитися до агресії як до суто негативного явища.
Агресивність – риса характеру, що проявляється у ворожому ставленні людини до інших людей, навколишнього світу. Також агресивність можна розглядати як стан готовності до агресії.
Як агресивність стає рисою характеру? Спершу виникають чинники, які провокують прояви агресії. Якщо їхній впив не зменшується, а оточення приймає таку реакцію й не замінює її на інші соціально-прийнятні форми вираження негативних емоцій, то агресія закріплюється в поведінці як стереотип. Якщо агресивну поведінку й надалі не корегують, вона починає проявлятися в багатьох сферах життя, порушувати нормальну соціальну адаптацію в особистості і стає рисою характеру. Тобто агресивна реакція стає частиною деструктивної, агресивної поведінки, яка суперечить нормам і правилам соціуму, виникає спонтанно, пов’язана зі структурою особистості та знижує адаптивні можливості.
Для того, щоб агресія не закріпилась в поведінці, дорослі мають:
- усунути чинники, що її провокують;
- створити сприятливі соціальні умови для нормального розвитку особистості дитини;
- відкорегувати спосіб реагування на агресивну поведінку;
- вибудувати взаємодію з дитиною та її взаємодію з однолітками так, щоб не створювати агресію;
- навчати дитину соціально-прийнятних та не шкідливих для її психіки способів знімати емоційне напруження, розв’язувати конфліктні ситуації. Батьки повинні встановити чіткі, зрозумілі та передбачувані правила, приміром: «Не забирати іграшку, а попросити». Також мами й тати мають визначити межі дозволеного. Якщо батьки призначають покарання, дитина має розуміти, яке правило вона порушила. Покарання не мають бути жорстокими, принижувати честь і гідність дитини. Батьки повинні бути врівноваженими, демонструвати конструктивні ненасильницькі способи розв’язувати конфлікти й заохочувати дитину поводитися так само. Тобто мами й тати мають керуватися правилом На розвиток дитини впливає не лише сімейне оточення, а й заклад дошкільної освіти.
- Для того щоб зменшити прояви агресії, педагоги мають створити справедливе й доброзичливе середовище в групі дитячого садка, усунути чинники, що можуть зумовити агресію. Зокрема, педагоги мають:
- «Не відповідати агресією на агресію» і загалом не давати зразок агресивних, насильницьких взаємин, жорстокого ставлення до оточення. Часто причиною агресивної поведінки дитини є наслідування кіно - чи мультиплікаційних персонажів. Тож батьки мають контролювати контент, який «споживає» дитина.
- Ще одне завдання батьків – створювати можливості для дитини – щоб вона могла знизити психологічне напруження, Відреагувати агресію.
- Те, чи сформується в дитини агресивна поведінка, залежить від атмосфери у родині, взаємин між дитиною та батьками. Саме тому, аби запобігти агресії, батьки мають створити вдома певні умови, встановити з дитиною довірливі взаємини.
- подбати про те, що одночасно у груповому приміщенні перебувало не надто багато дітей, у ньому були місця, де можна усамітнитися;
- давати дітям змогу залишити групову роботу, задовольнити потребу в руховій діяльності;
- чергувати протягом дня різні види діяльності;
- створити у груповому приміщенні зони для творчості, ігрової діяльності, а також окреме місце, де діти можуть відреагувати агресію й перенести її на об’єкт;
- контролювати рівень навчального та емоційного навантаження;
- знижувати рівень шуму, забезпечувати комфортну температуру в груповому приміщенні; позбутися «агресивних», перевантажених декоративних елементів;
- зменшити кількість явних і неявних заборон.Тип агресивної поведінки:
- Для того щоб агресивна поведінка не закріпилася, педагоги мають правильно зупиняти агресивні дії вихованців та адекватно реагувати на них.
- Імпульсивно-демонстративний. Завдяки агресії дитина хоче продемонструвати себе, звернути на себе увагу, отримати емоційний відгук – позитивний або негативний. Агресія є засобом самоствердження, носить імпульсивний, мимовільний характер, швидко гасне.
- Нормативно-інструментальний. Дитина вдається до агресивних дій, щоб досягти мети, хоча знає правила поведінки. Дитина прагне зайняти лідерські позиції, отримати задоволення від досягнення результату. Переважає фізична агресія.
- Цілеспрямовано – ворожий. Агресія є самоціллю, вона пряма, фізична, іноді жорстока. Дитина ігнорує правила, байдужа до оцінок оточення. Вона не здатна відчувати емоції оточення, приписує йому ворожі наміри.Мета: виразити гнів. «Паперові сніжки», «Дражнимося овочами», «Я боксер», «Мішечок злості», «Сердитий ведмедик», Тупотіння»Мета: розвивати емоційну сферу. «Вгадай емоцію», «Вгадай що я відчув», «Мій хороший папуга», «Знайди м’яч», «Намалюй що чуєш», «Мімічна гімнастика», «Чарівний обруч», «Люстерко», «Вгадай з якої казки герой»Мета: розвивати комунікативні навички. «Стоніжка», «Бджоли», «Карусель спілкування», «Плутанина», «Покажи слово», «Автобус», «Знайди мене.
- Засоби, що дають змогу знижувати, психоемоційне напруження, виражати власні емоції, пропрацювати проблемні ситуації
- Мета: працювати із самооцінкою. «Мені подобається в тобі…», «За що мене любить мама», «Хто найкраще похвалить себе», «Комплімент», «Який я?»
- Мета: відреагувати агресію. «Намалюй свою злість», «Картина в рамці»(за Удо Баєром), «Паперове диво»(аплікація з рваного паперу), «Вулкан»( за Іриною Млодик), «Береги моїх емоцій»
- Вправи, що можна використати під час роботи з агресивними дошкільниками
- Ігри, вправи, етюди.
- Творче самовираження в різних видах творчої діяльності – малювання, аплікації, ліплення, музика, танці, створення казок.
- Сублімація агресії у соціально-прийнятну діяльність, спорт.
- Прийоми саморегуляції та самоконтролю: Нормалізація сну, режиму дня, фізичної активності. Дихальні вправи – «теплий як сонце, легкий як подих вітру», «Повітряна кулька», «Кульбака», «Лимон».
Експрес-допомога педагогам і батькам: знижуємо напруження та долаємо тривогу
З’ясуємо, що саме турбує
Емоційне напруження стає постійним, якщо травмівна ситуація, у якій перебувають дорослі, інтенсивна або тривала. Серед причин, які зумовлюють надмірний стрес, виділяють:
- постійна готовність та очікування небезпеки;
- втрата – близької людини, домашнього улюбленця, житла, роботи;
- страх за родичів і близьких, які перебувають на фронті або на тимчасово окупованих територіях;
- вимушений переїзд – власний або близьких людей; зміна звичного оточення;
- напружені взаємини із родичами через розбіжності у світогляді, зокрема громадянську позицію;
- передозування негативною інформацією з мас-медіа; надмірне спілкування з людьми, які налаштовані вороже або, навпаки, песимістично;
- нестача або відсутність звичних товарів та послуг або зміна їхньої ціни;
- відчуття провини через те, що вижили, переїхали чи перебувають у безпечному місці;
- неможливість планувати щось довше, аніж на один день.
Хоч якою була б стресу, насамперед дайте дорослому змогу виговоритися. Пари цьому нічого не коментуйте й не ставте додаткових запитань, щоб не поглибити переживання людини і не «підняти» травматичні спогади. Натомість зосередьтеся на емоціях дорослого та поведінкових наслідках.
Допоможемо повернути самовладання та самоконтроль
Допоможуть відновити самовладання та самоконтроль стратегії поведінки. Обмежити потік інформації з тем, що зумовлюють інтенсивні негативні емоції. Повернути собі самовладання, дорослий може займатися буденними справами: прибирати оселю, прасувати білизну, готувати їжу. Серії присідань, відтискань або підтягування дадуть змогу швидко знизити емоційне напруження, а повноцінне тренування – упорядкувати думки. Якщо немає змоги чи бажання займатися спортом – можна ходити. Адже важлива не швидкість пересування, а тривалість. Будь-яка творча діяльність допоможе екологічно виплеснути негативні емоції та переживання.
Записувати усе, що спадає на думку. Коли дорослий фіксує автоматичні та нав’язливі думки, відображає на папері травматичні ситуації та емоції, це допоможе йому критично поглянути на них. Тож порадьте дорослому вести особистий щоденник – бажано паперовий, утім може бути й електронний.
Щоразу, коли дорослому потрібно відігнати нав’язливі негативні образи та думки, він може використовувати сто-сигнал, наприклад, плеснути у долоні або клацнути пальцями і сказати: «Стоп! Я подумаю по це пізніше!» Ще один варіант – рахувати неконструктивні негативні думки, тобто ті, що миттєво погіршують стан, але не призводять до реальних дій. Це можна робити на папері, в електронному блокноті або за допомогою за стосунків-лічильників.
Застосовуємо прийоми, що допоможуть швидко заспокоїтися
Якщо під час консультації дорослий перебуває у напруженому стані, що заважає йому конструктивно обговорити ситуацію, застосуйте техніки, що допоможуть подолати тривогу. Наприклад, арттерапію або індивідуальний спосіб заспокоїтися із урахуванням домінантного каналу сприймання.
Запропонуйте дорослому уявити негативну емоцію, яку він відчуває, як конкретний образ і зобразити її на аркуші паперу. Для цього підійдуть будь-які художні матеріали – олівці, фломастери, фарби тощо. Відтак нехай дорослий напише на зворотному боці аркуша назву цієї емоції. За бажанням дорослий може «поговорити» з емоцією, яку намалював, і спробувати з’ясувати, для чого вона потрібна, від чого захищає тощо. По завершені дорослий може порвати або спалити малюнок.
Поговоріть із дорослим та оберіть спосіб заспокоєння, який йому підходить і враховує провідний канал сприймання інформації. Приміром, якщо домінує зоровий канал, запропонуйте розглянути краєвид, квіти, речі, які забарвлені у яскраві кольори. А якщо слуховий – поспілкуватися з оптимістичною людиною, цілеспрямовано поговорити про хороше, наприклад, про приємні спогади. Якщо домінує обидва канали, можна запропонувати дорослому увімкнути релаксину музику й поспостерігати як горить свічка, сиплеться пісок у пісковому годиннику тощо.
Також варто пам’ятати, що всі ми – різні. Одних прибирання заспокоює, натомість інших може ще більше роздратувати, вивести з себе, спричинити емоційний сплеск. Тому потрібно враховувати, що ту чи іншу рекомендацію можна трансформувати під себе, під свої уподобання.
Арт-терапія – метод терапії за допомогою художньої творчості. Арт-терапія – один із найм’якіших і найглибших методів. Творчо самовиражаючись, ви ніби отримуєте закодоване послання від себе, із власної підсвідомості. Метод арт-терапії близький до найдревніших природних форм корекції емоційних станів, якими багато людей користуються самостійно – щоб зняти психічне напруження, заспокоїтися, зосередитися. Арт-терапія ефективно працює при консультуванні й терапії як дорослих, так і дітей та підлітків. У методу практично немає обмежень і протипоказань.
Від мистецтва арт-терапія відрізняється тим, що тут важливий не результат, а процес, у якому мистецтво – засіб, що допомагає краще зрозуміти себе. Крім того, те, що народжується в цьому процесі, не повинно оцінюватися, критикуватися чи заохочуватися.
Види арт-терапії:
- бібліотерапія
- казкотерапія
- маскотерапія
- драмтерапія
- робота з глиною
- піскова терапія
- музикотерапія
- кольоротерапія
- фототерапія
- відеотерапія
- орігамі
- ігротерапія
- ізотерапія, малюнок
- бодіарт.
